Радичів – мальовниче село на Чернігівщині, що розкинулося на правому березі Десни на території Мезинського національного природного парку.
Колись тут жили давні племена «Ради» і «Чеви». А ще тут жили німецькі колоністи – гуттерівці.
Саме вони збудували Свято-Миколаївську церкву в с. Радичів, що і досі височіє над Десною.
Під час краєзнавчої експедиції до с. Радичів працівники Мезинського національного природного парку дізналися історію Свято-Миколаївської церкви, а головне – чому німецькі протестанти збудували православну церкву?
А виявилося все просто. В 1817 році загорілася німецька кузня. Через сильну спеку та великий вітер швидко приборкати пожежу не вдалося. Вогонь знищив не лише забудови німецьких колоністів, а й стару дерев’яну церкву радичівців, що знаходилась неподалік кузні.
Щоб уникнути конфлікту з місцевими мешканцями гуттерівці погодились відбудувати церкву. Для цього вони виготовили цеглу, якої повністю вистачило для будівництва храму.
За переказами старожилів будівництво церкви обійшлося в 1600 рублів. Тоді це були величезні кошти, адже добротна хата коштувала лише 100 рублів.
Як згадує у своїй книзі «Радичів відомий і невідомий» Василь Коструб: «В середині церкви були дуже гарно розмальовані стіни, на яких було зображено багато святих. Зверху під куполом був вигляд чистого неба, а у верхні вікна красиво пробивались сонячні промені. Все це мало урочистий вигляд. Коли люди підходили до храму, то вже здаля було видно, що на дверях храму було дуже гарно намальовано зображення Святого Миколая на повний зріст».
Вистояла Свято-Миколаївська церква і в Другій світовій війні. В той час було зруйновано лише частину дзвіниці. В самому храмі правили служби, місцеві хрестили дітей, навіть тих, хто був нехрещений при радянській владі.
Та залишитись неушкодженою під час радянського режиму, де атеїзм був частиною державної ідеології, Свято-Миколаївській церкві не вдалося.
У 60-х роках, біля Радичева було знайдено нерозірвану чи то міну, чи то бомбу. Викликали саперів, щоб її ліквідувати. І кращого місця аніж приміщення церкви не знайшли. Вибуховий пристрій помістили в храмі, з військової частини, що стояла неподалік села привезли вибухівку, обклали нею храм і підірвали. Рвонуло добре. У сусідніх будинках повилітали вікна і двері, порозпадалися печі, а от сама церква встояла. Тоді з колгоспу пригнали трактор і почали виламувати стіни. Проте повністю зруйнувати вдалося лише одну стіну, цеглу з якої використали для засипання ям на дорогах.
Так в напівзруйнованому стані Свято-Миколаївська церква в Радичеві простояла до тих пір, поки сюди не приїхав священник Іоанн, за ініціативи якого у 2011 році розпочалася відбудова храму.
Завдяки неймовірним зусиллям цього священника та небайдужих людей у 2016 році Свято-Миколаївську церкву було відновлено. Але, за переказами місцевих мешканців, храм «понижчав» на 1,5 — 2 метри. Згодом отець Іоанн виїхав з села, а радичівці дотепер згадують його добрим словом, адже той завжди допомагав людям і словом, і ділом.
Функціонує церква і досі. Проте, перебуває в край незадовільному стані та терміново потребує ремонтно-реставраційних робіт.
Дивлячись на неї сьогодні, виникає цілком закономірне питання: Чи переживе Свято-Миколаївська церква, з такою багатою історією, проблеми нинішні та прийдешні? Адже таку святиню треба обов'язково зберегти для прийдешніх поколінь!
Марина Усок,
провідна фахівчиня з екологічної освіти Мезинського НПП
Світлини — Марини Усок
